Живе місто потребує різноманітного і складного громадського життя, рекреаційна і соціальна активність повинна бути поєднана з пішохідними просторами, а також з можливістю брати участь в громадському житті. Тротуари заповнені величезною кількістю людей, що спішать з одного місця в інше – зовсім не признак хороших життєвих умов. Хоча, як правило, дискусія про живе місто точиться навколо кількості, а саме достатнього мінімуму учасників, та не менш важливою якістю - є багатогранна взаємодія усії її потенційних учасників, різного віку та статусу.

Присутність людей похилого віку - як імідж безпечного міста. Сьогодні одним з найактивніших дискусій серед архітекторів та громадських активістів є питання відчуття безпеки та захищеності в місті. Вже першими рядками своєї книги «Смерть і життя великих американських міст» Джейн Джейкобс звертає увагу наскільки важливими є ці питання. Вона описує профілактичний ефект цих понять в дії на загальний позитивний розвиток міста. ЇЇ вислів «вуличні спостерігачі» та «очі на вулиці» стали частиною термінології міського планування. В нашому випадку, присутність великої кількості людей похилого віку є важливим показником у всесторонньому значенні, на що безпосередньо впливає якісне міське планування орієнтоване на всі верстви населення.

Більше взаємозв’язків – яскравіше життя міста. Уявіть собі, наприклад, як би в трамваї їздила одна молодь, чи продавці на ринку були б виключно чоловіки одного віку - в яку рутину перетворилось би наше буденне існування. Десь так можна описати проблему дефіциту, неповності взаємозв’язків людей в місті.